Нині ми з вами прийшли до тієї точки своєї української історії, коли підлягає перегляду кожний аспект нашого співжиття. Все, що досі вважали неважливим (під пильним навіюванням північного сусіда), виявилося надважливим. Маю на увазі українську мову. «Яка різниця, якою мовою розмовляти», -  говорили вони. «А й дійсно, нема різниці, головне щоб мовець був людиною…», -повторювали ми. І дивилися російські серіали,  слухали російські пісні, і навіть матюкалися по-їхньому. 

     Що замовчує їхня історія про  походження української писемності та мови?

     Кажуть, що до 988  року після Р.Х. на Київській Русі була якась писемність, дехто навіть знаходить подібність зі санскритом. Можливо.  Про усне мовлення не йдеться, так як воно було однозначно. Проте, як відомо, 988 рік вважається роком хрищення Київської Русі. Дозволю  собі не погодитися з подібним формулюванням, так як христити («занурювати», грецьке «баптізо») можна тільки людину, і те тільки ту, яка приймає це хрищення за вірою в Ісуса Христа і дає обітницю Богові мати добру совість і жити згідно  доброї совісті. Тим більше, що після хрищення ми стаємо християнами, від «Христос», (з грецької «християнин» - «маленький Христос»). Отож, князь Володимир став християнином, княгиня Ольга стала християнкою і ще багато тих, хто увірував. Побутує думка про те, що Володимир христив багатьох насильно, що Дніпро був червоним від крові, проте ця думка – напівправда, бо червоною ця вода ставала від крові мучеників-християн, яких вбивали язичники.

      Християни є, храми будуються, а… Біблія? Виявилося, що Біблія (так як вона виглядає нині) вже існувала. Латинською і грецькою. Проблемну ситуацію вирішує Володимир. Він запрошує двох найкращих вчених того часу Кирила та Мефодія. Двох братів-ченців. Болгар, до речі.  Кирило і придумав нам літери (на основі латинських і грецьких та тих, що ми мали). Кирилицею вони і переклали нам Святе Письмо. Тільки вдумайтеся: Кирило придумав літери для тих слів, якими ми вже говорили на той час! І не тільки придумав, а переклав нам Біблію нашою мовою. Так ми стали письменними. Але грамотні українці прочитали в Євангелії через Матвія про те, що треба йти і навчити всі народи, христячи їх в Ім’я Отця і Сина і Святого Духа…  І пішли…  І тепер всі народи, які використовують кирилицю для письма, називаються слов’янами, (дехто  з них перейшов на латиницю). Прийшли ми і до московитів, принесли їм писемність, Слово Бога. Там наша праслов’янська змішалася з їхньою говіркою і вийшла сучасна російська.  Та брати-язичники все перевернули догори дригом: тепер їхня російська мова-дочка витіснила українську мову-маму і заявила на весь світ, що мами нема і не може бути…

        Красива історія? Не дуже. Бо вона породила нинішню війну. Ось яку вартість має Слово! За Нього слід боротися і Ним же слід перемагати.

         За 700 років північний сусід не навчився жити згідно доброї совісті. Чому? Бо всі вони від малого і до великого матюкаються, адже їхні матюки – це імена язичницьких демонів. Їх кличуть, вони приходять. І змінюють  думки людей. І тепер їхні думки – зло повсякденно.  

         А ми? Ми маємо інших сусідів, які одержали Біблію своїми мовами 500 років тому, починаючи з Мартіна Лютера. За ці роки вони навчилися жити згідно доброї совісті.  США і Європа живуть цінностями Світла, Любові, Життя, Справедливості, верховенства Права… Їх ще називають загальнолюдськими цінностями, демократичними. Тепер ці сусіди допомагають нам вибратися з халепи, до якої ми, як народ, потрапили. І саме 9 листопада, у День української писемності і мови відбувається Форум молоді Буковини «Мова – засіб перемоги». Він проводиться завдяки ініціативі «Діалоги Перемоги», що реалізується у партнерстві з Міністерством молоді та спорту України та ГО «Молодіжна платформа» за підтримки проєкту ПРООН «Громадянське суспільство задля розвитку демократії та прав людини в Україні», що фінансується МЗС Данії, спільно з управлінням молоді та спорту Чернівецької ОВА. На цьому форумі присутній і наш здобувач освіти: учень 1-го курсу Чернівецького професійного будівельного ліцею Діякон Євген. Щиро надіємося, що наша молодь розмовлятиме українською…

Автор допису  -  Марія Влад, викладач української мови та літератури ЧПБЛ.